Ламаючи стереотипи: жінки-агрономи – у Баришівській зерновій компанії

Здавна склалося, що у сільському господарстві агрономами працюють переважно чоловіки, професія вважається «нежіночою». Та у Grain Alliance (Баришівській зерновій компанії) жінки-агрономи, хоч і у меншості, працюють нарівні з чоловіками. У Південному регіоні Баришівської зернової компанії на Полтавщині Валентина Сарапин працює агрономом відділку «Чутівка», а Людмила Єрохіна – агроном відділку «Овсюки». Кожна з жінок у агрономії 30 років, їх поважають і шанують колеги. У переддень Свята весни – невелике інтерв’ю про шлях агронома від представниць прекрасної половини людства.

• Чому ви вирішили обрати професію агронома?
• Валентина Сарапин: З дитинства я люблю землю і люблю на ній працювати. Родом я з села Рождественське Драбівського району Черкаської області. Мій батько був комбайнером, а мама – ланковою в колгоспі. З 5-го класу я з сестрою трудилась у полі поряд з батьком, ми підживлювали поля та збирали урожай, тоді було дуже цікаво. Тому з юних років цілеспрямовано йшла вчитись, дуже хотіла стати агрономом. Цей нелегкий шлях обрала і сестра. По моїх стопах пішов і син Юрій. Він працює агрономом на одному з агропідприємств в нашому Оржицькому районі. У родині агрономами ще є донька Тетяна і невістка Наталія. Тож маю вже родинну династію агрономів!
• Людмила Єрохіна: Не повірите, але я все життя хотіла працювати у селі. І родом я з невеличкого села у Ніжинському районі Чернігівської області. Бувало, приїжджаю в гості до дядька в Київ, він все переконує: «Залишайся в столиці!». А я йому щоразу повторюю: «Не буду я жити в місті, хочу в селі!». У селі ж хороших професій для жінок не так багато, тому й вирішила обрати професію агронома.

• Навчались, мабуть, в чоловічому колективі? І чи відразу після здобуття професії працювали за спеціальністю?
• Валентина: Я навчалась у 1981 – 1985 роках в Березоворудському аграрному технікумі, що у Пирятинському районі Полтавської області. І хоч дівчат на курсі було не так багато, але нам «поблажок» не давали. Після закінчення технікуму пощастило відразу працювати у відділенні «Чутівка» колгоспу «Україна», що у с. Чутівка Оржицького району Полтавської області.
• Людмила: А я здобувала освіту у 1986 – 1990 роках у Білоцерківському аграрному інституті у Київській області. Тоді набирали експериментальний курс, де відвели дівчатам 25% від загальної кількості потоку, тому набрали «дівчачу» групу в кількості 23 особи. У цій групі я була старостою. Навчатись подобалось усім. Проте з однокурсниць в агрономії одна я. Іноді спілкуюся зі своїми дівчатами — хто в сільській раді працює, хто — в лабораторії. Після закінчення ж інституту доля закинула мене в с. Овсюки Гребінківського району Полтавської області. Тоді в колгоспі не було вільної посади агронома, тож довелось мені кілька років почекати. У 1990 році я почала працювати агрономом відділку «Овсюки» колгоспу «Україна».

• Як Вам працюється у Баришівській зерновій компанії?
• Валентина: У 2006 році наш колгосп «Україна» влився у Баришівську зернову компанію. У компанії працюється добре, адже маємо достойну заробітну плату, яку виплачують завжди вчасно. За ці роки відбулось багато змін на краще – з’явилась нова техніка на полях, впроваджуються нові технологічні процеси. Колектив – хороший і дружній. Чи бояться мене підлеглі? Ні, не бояться. Але поважати — поважають, прислуховуються. Ми говоримо з ними однією мовою. У агронома робота така, що потрібно вміти розмовляти і домовлятися з різними людьми: і з трактористами, і з бухгалтерами, з усіма. Спілкування у нашій роботі вистачає щодня.
• Людмила: Працювати у Баришівській зерновій компанії мені теж подобається, адже підприємство – надійне та стабільне протягом багатьох років, дає впевненість у завтрашньому дні. А ми, працівники, стараємось самовіддано працювати, аби примножувати урожаї і здобутки. Роботи ж в агронома вистачає протягом усього року. Взимку у нас – навчання, бюджети, плани, а весна, літо й осінь – ми у полі. Бувало, їдеш рано вранці в поле: сонечко встає, сади цвітуть, пташки співають – неймовірна краса, станеш на кілька хвилин і милуєшся… Коли ще таке побачиш, як не на роботі?!

Ось такі вони, наші жінки-агрономи: працьовиті, закохані у свою справу та свою землю. Справжні берегині!