Дитячий центр «Надія» – співпраця заради порятунку дітей

Стас Коротун у свої 10-років вже змушений вчитись самостійності. У свідомому віці хлопчик залишився без батьківської опіки. Тим болючіше сприймається оточуючий світ, складніша адаптація до реальності. І тим відповідальніша робота вихователів і всього персоналу Лубенського дитячого соціально-реабілітаційно центру “Надія”, куди потрапив Стас. Адже до кожної дитини у такій ситуації необхідний особливий підхід, своє добре слово і щире діло.

• У нас перебуває 22-оє діток, сам Центр розрахований на проживання 30 вихованців. Разом з міськими галузевими службами ми сприяємо нашим дітям у пошуках родин — працюємо, щоб їх усиновили, або взяли у прийьомні сім’ї чи будинки сімейного типу. Часто доводиться працювати і у напрямку налагодження відносин “діти-батьки” у родинах, які опинились у складних життєвих обставинах. Тому на супроводженні у центрі 40 таких дітей. Але у родини ми повертаємо вихованців лише у випадку налагодження нормального клімату у сім’ї або якщо батьки стали на шлях виправлення. У нас дітки можуть перебувати від 3 до 18 років. Після досягнення повноліття, дітей ми не полишаємо і супроводжуємо їх до виходу у самостійне життя, – розповідає директор центру Лідія Бєлова.

Центр працює з 2007 року і фінансується виключно за рахунок благодійної допомоги небайдужих. Уже кілька років закладом опікується Благодійний фонд Баришівської зернової компанії “Розвиток села.”

• Ми дуже раді такому партнерству. Так, нещодавно, коштами Фонду придбано кухонну стінку для роздаткової, що у нашій їдальні. Попередня стінка, після 10-річної експлуатації дуже зносилася. Також фонд допомагає нашому центру з продуктами харчування. Зокрема, нас на увесь рік забезпечують медом, який дітям дуже до смаку. Допомагають нам твердим паливом — заклад опалюється котельнею на альтернативному паливі, пальним для автомобіля, – розповідає директор центру.

Кошти від Баришівської зернової компанії лягли також в основу придбання будівельних матеріалів для окремого приміщення для дітей старшого віку. Тут юнаків і дівчат навчають навикам самостійного життя. За допомогою наставників вихованці намагаються вести домашнє господарство, готують собі їжу, перуть речі, працюють на присадибній ділянці та доглядають квітник. “Але така робота цікава і не складна”, – ділиться спостереженнями наш новий знайомий Стас Коротун.

• У цьому центрі я вже півроку. Мені тут дуже подобається, у нас хороше харчування, я можу грати у футбол і на комп’ютері. Якщо потрібно, то на комп’ютері я вчу уроки. Я вже ходжу до 5-го класу. Є у нас і побутові завдання, по господарству. А як же ж — треба ж допомагати своїй родині! – говорить хлопчик.

За роки існування Центру з нього випустилось 300 діток. Усі вони роз’їхались по різним куточкам Україні, лише одна дитина виїхала за кордон. До їхнього виховання приклали душу працівники Центру, щоб виросли з дітей хороші люди. Як то Влад Галіченко, який сьогодні захищає Батьківщину в зоні ООС (колишня АТО). Вже дорослі вихованці мають родини, виховують своїх діток, і часто навідуються до своєї домівки – центру «Надія».