Прекрасний приклад щирості у щасливій родині

Позитивні емоції від цієї родини починаються з самого порогу обійстя, де вони живуть. Упорядкованість, естетичне поєднання елементів ландшафту – і чистота. Одразу видно, що краса і смак тут поєднанні з наполегливістю. Та і всередині будинку родини Петренків прекрасного не мало. Особливо легко це сказати про наймолодших членів родини – дітей. У Тетяни і Юрія Петренка їх аж шестеро.

Юрій Петренко, батько родини Петренків, Лехніка, Київщина

• Ця історія почалась вісім років тому. Тоді з дружиною ми ухвалили рішення взяти двох діток на виховання. Двір у нас великий, будинок великий – є де гуляти, гратись, вирішили, що дітям у нас буде добре. І так сталося, що ми взяли до себе трьох сестричок. Старшенька, яка зараз ходить у  дев’ятий клас тоді ходила у перший, середульша зараз ходить до восьмого класу, а меншенька – до сьомого. Вони у нас «політки». От так от ми вісім років і живемо справжньою ссім’єю.

Прийомні чи свої – батьки не бачать абсолютно ніякої різниці між дітьми. Старші діти вже дорослі, пішли своїми стежками, хоч і живуть з батьками. Вони першими підставили плече батькам, коли старші вирішували, чи зможуть реалізувати свої опікунські наміри.

Андрій Петренко, старший син родини Петренків,  Лехніка, Київщина

• З першого дня ми підтримали наших батьків у їхньому рішенні. Вони з нами радились одразу після повернення з дитячого будинку – і ми радо згодились допомогти дітям. Яна тоді вчилась, я зараз вчуся у нас з нею вже находженні свої життєві шляхи. І ці дівчатка стали для мене справжніми сестрами. Я не раз їм говорив – де б ви не були, де б я не був, ви завжди можете на мене розраховувати, можете звернутись до мене за допомогою.

На початку свого шляху Юрій і Тетяна, розповідають, готові були взяти максимум двох діточок. Та всемогутня доля і батьківські серця кардинальним чином змінили ці наміри. «І ви знаєте, якби була змога повернутись у минуле, я б, можливо, щось би змінила у практиках виховання дітей. Але жодним чином я б не змінила нашого рішення по опіці над дітьми», – говорить мати родини, Тетяна Іванівна Петренко.

Тетяна Петренко, мати родини Петренків, Лехніка, Київщина

• Ми пройшли відповідне навчання і вирішили взяти дівчаток на виховання. Тоді думали – зможемо взяти не більше двох діток. Познайомились з двома дівчатками, а нам кажуть: «А в них є сестричка менша». Що було робити? Так і стало у нас не дві, а три дитини. І за ці вісім років багато чого було, але я жодного разу не пошкодувала про тоді ухвалене рішення. Можливо, якби час повернути назад, я б щось змінила у педагогічній техніці виховання. Але ніколи я б не відмовилась від своїх дітей.

Андріана, донька родини Петренків,  Лехніка, Київщина

• Це велике щастя – мати родину. Розумієш його, коли сім’я стає для тебе цінним подарунком життя. Це важко зрозуміти тим, хто з перших днів живуть з татом і мамою. А я так думаю, що якби того дня тато і мама не прийшли за нами у дитячий будинок, життя наше не було б таким щасливим.  Я дуже рада що у мене і моїх сестер така чудова родина.

У повсякденному житті ми мало шукаємо прикладів для наслідування. Правильно це чи ні – обирати кожному окремо. І все ж дивлячись на цю щасливу родину хочеться, щоб більше радості і блиску було саме у очах дітей України. Щоб вони не були позбавлені любові тата і мами. Щоб у кожного було найбільша неоціненна цінність кожного з нас – міцна родина.