Любов до землі – моя рушійна сила!
Раїса Василівна Балахчина ось уже 35 років працює агрономом, нині вона —агроном відділу «Чемер» Чернігівського регіону Баришівської зернової компанії, земельний банк відділку – більше 4 000 га. Розповідає: вчитися йшла свідомо, закінчила Бобровицький сільськогосподарський технікум.
- Я знала, що на мене чекає, знала, що це за професія. Тому йшла вчитися та обирала майбутню спеціальність цілком обдумано. Що мене спонукало? Насамперед, любов до землі – це моя рушійна сила. Я з с. Хрещате Козелецького району Чернігівської області. У селі практично в кожного своє господарство і город, тому з дитинства працювала на землі. Я люблю землю і люблю на ній працювати, агрономія – це моє покликання. Також у роки моєї юності у селі була розвинута інфраструктура – клуб, школа, магазини, тому я хотіла ще залишитись жити у селі, — говорить Раїса Балахчина.
Проте після закінчення навчання до рідного села Раїса Василівна повернулась не відразу. У 1984 році молодого спеціаліста направили працювати у Ленінградську область. Потім перевели в Сибір – в Хакасію Красноярський край, там вона одружилась.
- Довелось у житті попрацювати агрономом в різних кліматичних зонах, на різних ґрунтах. Але я переконалась в одному: в Україні – найкращі землі і сприятливий клімат. За роки роботи було багато всякого — і хорошого, і не дуже, доводилося працювати вдень і вночі, були прикрощі, були й гарні моменти. Головне, що з усіма «позаштатними» ситуаціями справлялися вчасно, – ділиться агроном.
У 1992 році з родиною Раїса Василівна повернулась у рідне село Хрещате. Спочатку працювала агрономом у місцевому колгоспі «Дружба», потім у сільськогосподарському державному підприємстві «Чайка» у сусідньому селі Новий шлях. У 2013 році Раїса Балахчина перейшла працювати у Баришівську зернову компанію.
- Кілька разів запрошували мене працювати у Баришівську зернову компанію. Я все вагалась, не хотіла зриватись з місця. Але в нашому районі про агропідприємство говорили лише хороше, тож і я приєдналась до цієї команди. І знаєте: зовсім не шкодую. Працюю вже 7 років у дружньому колективі у стабільній компанії, – підкреслює фахівець
На запитання, як до її роботи ставиться родина, Раїса Василівна лише посміхається.
- У них вибора немає, родина звикла до моя роботи. Доньки вже дорослі, маю троє внуків. Внучка Софійка часто їздить зі мною в поля, їй дуже цікаво. Але з рідних ніхто не захотів піти моїми стопами. Лише племінниця вивчилась на агронома, потім побачила реалії професії й перекваліфікувалась в бухгалтери. Скажу, що це не «жіноча» робота. Жінка має бути завжди поруч з родиною, – говорить агроном.
Проте, якби їй запропонували почати життя спочатку та дали можливість знову обирати собі професію до душі, не вагаючись, стала б агрономом знову.
- Свою професію я люблю. Це спілкування з людьми кожного дня. Погода змінюється, практично кожен рік все у нас по-новому. А якщо подивитись за час усієї роботи, то в агрономії за 30 років відбувся значний прогрес, набагато зменшилось ручної праці, а агротехнологічні процеси значно пришвидшились, – завершує розмову Раїса Балахчина.